Моя супруга написала письмо Вершинину. Мы живём с Леной уже почти три года и я мало знаю людей добрее и спокойнее. Она всегда сарается сгладить, уйти от острой полемики. Чтобы заставить её вступить в дискусию на политические темы, надо хорошо постараться. Но по вопросу об Укаине Лена решила высказаться чётко и ясно. И понять её можно. В конце концов, она сражается за Родину. Письмо на украинском языке, Лев Рэмович родился на Украине и владет этим языком. Я привожу его текст без перевода и подписываюсь под каждым словом:
читать дальше"Шановний пане, дозвольте пояснипти, чому я вимушена писати цього листа саме українською. Гадаю, читаючи ці рядки, кожен зрозуміє, що моя рідна мова російска. Так. мені досить складно «перекладати себе» на українську, але я хочу, щоб цей лист залишився саме в українському сегменті ЖЖ, щоб у дискусії, якщо вона відбудеться, брали участь ті, кому на байдужа Україна та українська мова. Зазделегідь прошу вибачити за помилки, які, я впевнена, ви тут знайдете. Як ви знаєте, я народилася у Луганську. Так, це «не зовсім Україна». Моя бабуся ніколи не розмовляла літературною українською мовою, вона «балакала» на суржику, так саме я к її велика родина, що й досі мешкає у Білокуракінському районі. Дідусь мій, який був старший від неї більш ніж на 20 років, гірний інженер, шахтар, завжди залишався завзятим комуністом, до того ж він був євреєм. Отже мій батька напі- єврей –напів-українець, так саме, як і моя мама, до речі. Ні, я не зростала «між двох багатть». Я була радянською дитиною, яка «трохи розуміє українською». Але бабуся дещо розповідала мені про своє радянське дитинство. Закраз ви скажете «Знов вони про голодомор». Аж ні. Бабуся народилася в 1928 році. Вона все добре пам’ятає, але не розповідала мені ніяких жахітть. Вона лише розповідала про те, як довше зберегати картоплю, якщо раптом знов прийде голод, та згадувала, як вона маленькою любила їсти кислу горобину, і як їй було смачно. Ще я помічала, як вона обережно згрібає у жменю зі столу залишки хліба. Вже згоди вона розповіла меня про шахту, про величезних, з кішку, пацюків, які гасали там, лякаючи іі, сімнадцятирічне дівча, про те, як її ледь не згвалтував у чагарах якійсь негіднік... В її душі завжди панував великий українській жах – страх голоду та розбишаки, який скаче степами, і немає з ним ніякого зладу. Мабуть, цього страху, вона й мені залишила, у спадщину.
Коли Радянського Союзу не стало, мені було 16. Я мріяла, що поїду до Москви і буду навчатися у літературному інституті, але де ж там,- раптом не стало країни, яку мене вчили любити та поважати. Гаразд, не стало. Я нічого не могла вдіяти. Але я хочу запитати Вас: мабуть, Ви могли бодай що-небудь зробити тоді, у 1991?Ви й ті, хто разом з Вами жалкує зараз за «втраченою державою». Адже ви старіше за нас, ви справжні інтелектуали та визнані письменніки. Я розумію: примхлива історія залишила вас без батьківщини, так саме як нас. Може так і треба?Добряче поміркувавши, я прийшла до висновку, що Україна має право на існування, так саме як Чехія чи якесь Буркіна-Фасо. Мені важко було визнати, що країни, в якій я зростала, більш немає. Не існує. Але зрештою я зрозуміла, що так й дійсно було треба. Після певних вагань я вирішила подивитися, як воно там в Ізраїлі, але моє життя на другої батьківщині не є предметом цього листа.
Скажу лише, що цю країну я покохала всім серцем. Ось так і живу, з двома домівками, на Україні та в Ізраїлі. Але я не хочу, чуєте, не хочу, щоб якусь з ціх домівок було зруйновано. Ви вважаєте, що Східна Україна належить Росії. Не стану з вами сперечатися. але річ у тому, що Західна Україна навряд чи обійдеться без Східної, а Східна стане, як і була раніше, сировинним додатком величезної, дещо незграбної, інколи жорстої Росії. Я не бажаю такій долі своїй першій батьківщині. Хочу запитати Вас: якщо завдяки розмовам «за велику державу, яку ми втратили, але ще можемо повернути» усе піде шкеребеть, чи візьмете Ви на себе відповідальність за це? Мені чомусь здається, що ні. Ви знов скажете, як колись, у 1991, що вас ніхто не запитував, що, мабуть, так воно і треба, адже історія не помиляється.
Ви стверджуєте, що українська державність вже довела свою жалюгідність ( у прорівнянні з російською). Тривайте, Україні, тобто її державністі, лише 20 років. Порахуймо но. У 1942 20 років існував Радянській Союз, за ці роки він побачив багато жахітть – й багато ще було попереду. Незалежна Україна таких жахітть не бачила. Мені здається, що справжнє місце України там, де місце Чехії та Болгарії, у Східній Європі.
Леве Ремовичу, я пишу Вам цього листа тому що люди, якими володіють великі ідеї, вже одного разу зруйнували мою Батьківщину. Зараз саме вони намагаються відновити Радянській Союз. Але я вважаю, що історія це не автівка – реверс увімкнути неможна. Ви справді бажаєте, щоб мої батьки, які досі живуть у Луганьску, опинилися у Бунтустані, схожим на той, в який потрапили мешканці Абхазії? Ви впевнені, що Ваші великі ідеї підуть на користьУкраїні? Я пишу Вам цього листа, користуючись, мабуть, останньою нагодою, доки життя не поставило між нами не віртуальні, а справжні барикади. Я не знаю, що ми будемо робити, але ми зробимо все, щоб Украіну не було помилково знищено. Сподіваюсь, ми зробимо більш, ніж зробили ви, захіщаючи Радянській Союз у 1991. Саме тому, що ми не холопи, а вільні люди."
-
-
02.02.2012 в 15:17-
-
02.02.2012 в 16:29жаль уже не быть нашим странам в одном целом((( разошлись и похоже навсегда
-
-
02.02.2012 в 16:35Ну, кроме того, что Вы вместе с вашей жинкой насрали на тех, кто не говорит по-украински и не дали перевод. Я-то в общих чертах поняла. Но смысла письма не уловила. Так понимаю, что живёте вы в другой стране, но очень ратуете за наши российские проблемы. А, ещё радуетесь за нехолопов.))))
С чем вас, как говорится, и поздравляю.)
-
-
02.02.2012 в 16:50-
-
02.02.2012 в 20:46А без войн и революций проблемы никак по другому решить нельзя? Уж лучше "жить вместе" при полном параличе гос. структур и трупно гниющей экономике?
-
-
02.02.2012 в 20:51-
-
02.02.2012 в 21:23Что нельзя?
-
-
02.02.2012 в 21:28"при полном параличе гос. структур и трупно гниющей экономике" (с)
без войн и революций
-
-
02.02.2012 в 21:34-
-
02.02.2012 в 23:14В принципе, возможно.
-
-
02.02.2012 в 23:52-
-
03.02.2012 в 00:21"Он дал бы грады родовые
И жизни лучшие часы,
Чтоб снова, как во дни былые,
Держать Мазепу за усы."
Я знаю, что в России до сих пор кое-кто мечтает потаскать кого-то за усы или оселенцы. Но не всё коту масленница.
-
-
03.02.2012 в 05:04с величайшим уважением, ответ Леночке здесь: putnik1.livejournal.com/1477175.html
Разумеется, знай я заранее, что она - Ваша супруга, клип был бы совсем другой. С запозданием восполняю:
-
-
03.02.2012 в 07:16цитата слов предателя Мазепы это мощно
Но вообще-то значительная часть людей в России хочет просто жить вместе в одной стране. Без таскания за усы и оселенцы
-
-
03.02.2012 в 10:44Такой термин употреблять по отношению к Осетии и Абхазии неправильно.
-
-
03.02.2012 в 11:14-
-
03.02.2012 в 14:42Нет там полного паралича. Гос. структуры не очень эффективны, зачастую корумпированы, но всё работает.
Боюсь, ты не очень хорошо осведомлён о гос.структурах Украины.
Дело в том, что на Украине сохранилась советская система власти - всё решают советы. Верховный Совет Украины, облсоветы, горсоветы, сельсоветы. И в практически в каждом втором, если не первом совете одна и та же картина - одна половина совета пытается спрятаться от второй половины совета и провести заседание, пока эта вторая половина их не нашла.
Как думаешь, будет в таких условиях развиваться мелкий бизнес?
Кроме того, на Украине не было приватизации. Все крупные предприятия - гос.предприятия. И, естественно, все они убыточны, так как их руководители выводят прибыль.
Как думаешь, будут в такие предприятия инвестировать?
Больницы, школы, ВУЗы, ходят автобусы и поезда, ремонтируются дороги, строятся дома.
Как там "работают" вузы, школы и больницы я, к сожалению, знаю. И как поезда с автобусами ходят - тоже.
А трупно гниющая экономика - это в Афганистане, Чаде, Сомали.
Там никогда не было никакой экономики. В отличие от Украины. На Украине были заводы, К/Б, верфи, причалы, сеть ж/д дорог. Сейчас почти все ж/д пути промышленного назначения исчезли - проржавели, развалились и поросли травой. Малые промышленные предприятия в лучшем случае выродились в автосервисы. Многие города, типа Умани полностью перешли на подножный корм - что люди на грядке вырастят, тем и живут. Плюс то, что заработают в России, конечно же.
Молодежь на половину, если не больше, безработная или полубезработная. Причём многие даже не понимают, что они безработные, если у них есть "работа" торговать на рынке три дня в неделю. А те кто понимают, уезжают на заработки либо в Россию, либо в страны ЕС.
В стране произошла деиндустриализация. Из промышленного общества произошел откат в аграрное.
И вместе жить не так уж плохо. Не так уж плохо сесть на автобус в Донецке и поехать во Львов, не пересекая границ. Отдыхать в Крыму, совершать пешие походы по Карпатам, ездить погостить в древний прекрасный Каменец Подольский и гулять по Софиевскому парку в Умани.
Как я тебя понимаю! Вот только мне, чтобы повидать двоюродных брата и сестру с племянницами или им меня - надо пересекать границу. Чтобы побывать на могиле деда - надо пересекать границу. Так что я всецело тебя поддерживаю - вместе жить гораздо лучше, и такая граница не нужна.
главное, уважать друг друга и свою страну.
Вот и я хочу, чтобы мою страну уважали. Чтобы её люди, откдуа бы они ни были родом - из Калининграда, Владивостока или Севастополя, имели бы равные права и возможности.
А если кто-то хочет жить отдельно - пусть себе живет, что я - против что ли?
-
-
04.02.2012 в 19:03Ага. Ащё значительная часть людей в России, болеющая за свою страну, "сражается за родину" в этой самой стране, за которую болеет сердцем, а не гордится тем, что одним из языков, которым, возможно, будет владеть их киндер - это язык "первой батьковщины" одного из родителей.
Тэцу