Там, где нет людей, постарайся быть человеком.
Василь Симоненко. Удивительно, как я не знал его раньше. Стуса знал, а его - нет. Может быть потому, что рано погиб, когда ему ещё не было 30. Как большой поэт он предвидел свою смерть.
* * *
Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ в моєму серці втома,
Що в тридцять — смерті в очі подивлюсь.
Моє життя — розтрощене корито,
І світ для мене — каторга і кліть…
Так краще в тридцять повністю згоріти,
Ніж до півсотні помаленьку тліть.
8.I.1955 (тогда ему было 20, за 8 лет до гибели)
А вот так он пишет о родной земле. Стих пророческий. Точнее нет, война за Украину никогда не прекращалась.
* * *
Україно, п'ю твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю —
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!
Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.
Рідко, нене, згадую про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти втекли на небо,
Ходить їх до біса по землі.
Бачиш: з ними щогодини б'юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.
26.XII.1961
Для тех, кто видит всюду бандеровцев, это не тот случай. Симоненко был антифашистом и бандеровцев, мягко говоря, не любил. Точнее, ненавидел. А ксоветскому солдату относился как к освободителю. Вот, об этом.
***
Я зустрічався з вами в дні суворі,
Коли вогнів червоні язики
Сягали від землі під самі зорі
І роздирали небо літаки.
Тоді вас люди називали псами,
Бо ви лизали німцям постоли,
Кричали "хайль" охриплими басами
І "Ще не вмерла…" голосно ревли.
Де ви ішли — там пустка і руїна,
І трупи не вміщалися до ям, —
Плювала кров'ю "ненька Україна"
У морди вам і вашим хазяям.
Ви пропили б уже її, небогу,
Розпродали б і нас по всій землі,
Коли б тоді Вкраїні на підмогу
Зі сходу не вернулись "москалі".
Тепер ви знов, позв'язувавши кості,
Торгуєте і оптом, і вроздріб,
Нових катів припрошуєте в гості
На українське сало і на хліб.
Ви будете тинятись по чужинах,
Аж доки дідько всіх не забере,
Бо знайте — ще не вмерла Україна
І не умре!
Но он был украинцем. И Украина была для него альфой и омегой. И он погиб за Украину, забитый до смерти фашистами из КГБ. Эти "товарищи" не знали полутонов, а Симоненко занимался поиском захоронений жертв НКВД.
Я не берусь переводить этих стихов, здесь нужен иной уровень таланта. Для русскоязычных читателей попробую поискать переводы в сети. А то, что не найдётся, попрошу перевести Лену.
* * *
Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ в моєму серці втома,
Що в тридцять — смерті в очі подивлюсь.
Моє життя — розтрощене корито,
І світ для мене — каторга і кліть…
Так краще в тридцять повністю згоріти,
Ніж до півсотні помаленьку тліть.
8.I.1955 (тогда ему было 20, за 8 лет до гибели)
А вот так он пишет о родной земле. Стих пророческий. Точнее нет, война за Украину никогда не прекращалась.
* * *
Україно, п'ю твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю —
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!
Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.
Рідко, нене, згадую про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти втекли на небо,
Ходить їх до біса по землі.
Бачиш: з ними щогодини б'юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.
26.XII.1961
Для тех, кто видит всюду бандеровцев, это не тот случай. Симоненко был антифашистом и бандеровцев, мягко говоря, не любил. Точнее, ненавидел. А ксоветскому солдату относился как к освободителю. Вот, об этом.
***
Я зустрічався з вами в дні суворі,
Коли вогнів червоні язики
Сягали від землі під самі зорі
І роздирали небо літаки.
Тоді вас люди називали псами,
Бо ви лизали німцям постоли,
Кричали "хайль" охриплими басами
І "Ще не вмерла…" голосно ревли.
Де ви ішли — там пустка і руїна,
І трупи не вміщалися до ям, —
Плювала кров'ю "ненька Україна"
У морди вам і вашим хазяям.
Ви пропили б уже її, небогу,
Розпродали б і нас по всій землі,
Коли б тоді Вкраїні на підмогу
Зі сходу не вернулись "москалі".
Тепер ви знов, позв'язувавши кості,
Торгуєте і оптом, і вроздріб,
Нових катів припрошуєте в гості
На українське сало і на хліб.
Ви будете тинятись по чужинах,
Аж доки дідько всіх не забере,
Бо знайте — ще не вмерла Україна
І не умре!
Но он был украинцем. И Украина была для него альфой и омегой. И он погиб за Украину, забитый до смерти фашистами из КГБ. Эти "товарищи" не знали полутонов, а Симоненко занимался поиском захоронений жертв НКВД.
Я не берусь переводить этих стихов, здесь нужен иной уровень таланта. Для русскоязычных читателей попробую поискать переводы в сети. А то, что не найдётся, попрошу перевести Лену.
-
-
22.05.2014 в 01:46-
-
22.05.2014 в 01:53-
-
22.05.2014 в 01:57-
-
22.05.2014 в 02:15И Украина была для него альфой и омегой. Факт
забитый до смерти фашистами из КГБ. А вот это не факт.
Факт , что он был избит неизвестными и в 63 г. умер. Но — захоронения и заявления по этому поводу были в 62-м. А. Горская прожила до 70-го. А Л. Танюк? Что-то КГБ проглядело.
-
-
22.05.2014 в 03:10-
-
22.05.2014 в 03:34Сплетни же и слухи - не доказательство.
Запугивали, понимаешь...То-то все храбрые стали после того , как КГБ распустили.
А около Симоненко хватало мутных личностей, пользовавшихся его доверием. Некоторые вроде и сейчас живы.
Да и отношения в творческой среде всегда оставляли желать лучшего. И без КГБ сволочей хватало.
«Гадюшник » Золотоносова не читал , к примеру?
-
-
22.05.2014 в 08:53-
-
22.05.2014 в 16:43А я и не к тебе . Извини , если нечетко написал. Но тебя точно в виду не имел.Хочешь— верь, хочешь нет.
-
-
22.05.2014 в 17:12если говорить серьёзно, то сведения противоречивые. Официальная причина смерти—рак почек.
Слухи по поводу факта избиения тоже противоречивы: от однократного до нескольких, от сделанного неизвестными , до милиции и мести КГБ
Например:
читать дальше
читать дальше
Как видишь, времени для написания гневного обличения хватило бы с избытком. И Симоненко , если верить его биографии, по характеру был не безрукий и безъязыкий трус, он и с перебитыми руками написал бы.
Творчество Симоненко попало в черный список после спекуляций «уцелевших» коллег по цеху на его смерти( на так называемых «вечерах памяти»). Но и то— через десяток лет. До этого его творческое наследие было признано «безупречно партийным».
После массового распространения «самиздата» была предпринята ревизия его наследия.
-
-
22.05.2014 в 17:38Нуу, тут ты сам сказал...если что-то представляет угрозу, то действия любой спецслужбы предсказуемы.